Марко , Аля і Меля

Замок Гоґвортс завжди славився своїми таємницями, але цей вечір видався особливо дивним. Коридори були заповнені відлунням кроків, а повітря пахло старим пергаментом та вологою. Меланія, поправляючи своє світле волосся, що м’яко спадало на плечі, йшла поруч із Марком. Її карі очі сяяли, коли вона розповідала йому про останню серію турецького серіалу, яку встигла подивитися через магічне дзеркало.

— Марку, ти не уявляєш, як він на неї подивився! Це було майже так само епічно, як плани Айзена з мого улюбленого «Бліча», — захоплено мовила вона, на мить зупинившись, щоб поправити навушники, з яких ледь чутно долинав важкий ритм Demon Hunter.

Марко, чиє світло-русяве кучеряве волосся завжди виглядало трохи розпатланим, лише лагідно посміхнувся. Його карі очі випромінювали тепло, хоча десь глибоко в душі він знову сумнівався, чи достатньо він гарний для цих двох неймовірних дівчат.

— Я вірю тобі, Мелю. Ти ж знаєш, я завжди кажу правду, — тихо відповів він.

З іншого боку до них притиснулася Аля. Її коротка стрижка надавала їй бунтарського вигляду, а в карих очах завжди палахкотів вогонь пристрасті. Вона не дуже переймалася сюжетами серіалів чи філософією аніме-злодіїв. Аля любила дію. Вона любила відчувати життя на дотик, і найбільше вона любила Марка.

— Досить базікати про вигаданих чоловіків, — муркнула Аля, хапаючи Марка за руку. — У нас тут є свій красень, хоча він іноді й занадто скромний.

Раптом важкі дубові двері закинутого класу захисту від темних мистецтв самі собою зачинилися за їхніми спинами. Почулося гучне «Клац!» — магічний замок заблокував вихід.

— Що за жарти? — вигукнула Меланія, смикаючи ручку. — Алохомора!

Нічого не сталося. Кімната була захищена стародавніми закляттями, які не піддавалися звичайним паличкам. Вони залишилися втрьох у напівтемряві, де лише місячне світло пробивалося крізь високі вікна.

— Ну що ж, — Аля хижо посміхнулася, розстібаючи верхній ґудзик своєї мантії. — Схоже, доля вирішила, що нам пора трохи розслабитися. Марку, ти ж не проти?

Марко почервонів до кінчиків вух. Його нестабільна самооцінка знову дала про себе знати:
— Ви впевнені? Я маю на увазі... чи я справді той, з ким ви хочете провести цей час?

Меланія підійшла до нього впритул, її світле волосся лоскотало його щоку.
— Ти наш єдиний, Марку. Ти чесний, ти добрий, і ми кохаємо тебе обох. Забудь про сумніви. Зараз ми — одна цілість.

Повітря в класі стало густим і гарячим. Аля не стала чекати запрошення. Вона різко притягнула Марка до себе, впиваючись у його губи пристрасним поцілунком. Її руки швидко звільняли його від шкільної форми, пестячи кожен вигин його тіла. Меланія приєдналася з іншого боку, її дотики були ніжнішими, але не менш вимогливими.

Вони опустилися на купу старих оксамитових плащів, що лежали в кутку. Марко опинився між двома стихіями. Аля домінувала, її спрага до фізичної близькості була невблаганною. Вона рухалася зверху, ритмічно і впевнено, змушуючи Марка стогнати від задоволення. Меланія ж цілувала його шию та груди, шепочучи слова любові, змішані з цитатами про силу духу, які вона винесла з кпоп-пісень.

Процес став несамовитим. Магія самого Гоґвортсу, здавалося, підсилювала їхні почуття. Кожен рух Алі відгукувався електричним розрядом у тілі Марка, а ніжність Меланії дарувала йому відчуття повної безпеки. Вони сплелися в єдиний клубок пристрасті, де межі між «я» і «ти» зникали. Марко відчував, як його серце калатає в унісон із серцями дівчат. Це було справжнє єднання, якого він ніколи раніше не відчував.

Однак магія цього замку була підступною. У момент найвищої насолоди, коли магічні іскри буквально посипалися зі стелі, сталося щось неможливе. Марко відчув дивний поштовх всередині свого живота. Його тіло раптом почало змінюватися, наповнюючись незрозумілою енергією.

— Ой... — тільки й встиг вимовити він, коли двері класу так само раптово відчинилися.

Минуло лише кілька годин, але