18 + закоханість Аріни і Вані

Коридори «Звичайної школи» зазвичай гуділи, як розтривожений вулик, але зараз, під час останнього уроку, тут панувала оманлива тиша. Лише зрідка було чутно приглушений голос вчительки математики за зачиненими дверима кабінету.

— Ваня, блядь, поверни телефон! — голос Аріни розрізав тишу, мов лезо.

Вона бігла за ним по сходах, її кроки відбивалися від кахляної підлоги гучним ехом. Ваня, розмахуючи її новеньким айфоном, наче трофеєм, лише сміявся. Його спортивна підготовка давала про себе знати: він перестрибував через дві сходинки, навіть не збиваючи дихання.

— А ти наздожени, розумнице! — гукнув він через плече, виблискуючи своєю фірмовою нахабною посмішкою. — Ти ж у нас така вольова, от і прояви характер!

— Я тебе приб’ю, чесно слово! — Аріна майже задихалася від люті. — Там важливі конспекти, і взагалі — це не смішно! Отдай телефон, дебіл!

За рогом, притулившись до стіни, стояла Вася. Вона спостерігала за цією сценою з хитрим прищуром, тримаючи в руках розгорнутий зошит.

— Ой, дивіться, як іскрить! — прошепотіла вона сама до себе, ледь не підстрибуючи від задоволення. — Ваня, давай! Затягни її кудись, де темно. Вони точно створені одне для одного. Канонічніший шип годі й шукати.

Ваня, почувши тупіт Аріни зовсім поруч, різко звернув у технічний коридор, що вів до старого актового залу, який вже рік був на ремонті. Двері там зазвичай були зачинені, але сьогодні, на щастя для нього (і на біду для Аріни), замок піддався.

Він влетів усередину, Аріна — слідом, ледь не збивши його з ніг. Двері за ними зачинилися з гучним клацанням, і в приміщенні запала напівтемрява. Тільки тонкі смужки світла пробивалися крізь забиті дошками вікна.

— Все, припливли, — видихнув Ваня, притулившись спиною до старих театральних лаштунків. — Тікати нікуди.

Аріна зупинилася за крок від нього. Її груди важко здіймалися, обличчя почервоніло від бігу та гніву. Вона виглядала водночас загрозливо і неймовірно привабливо в цьому тьмяному світлі.

— Телефон. Зараз же, — процідила вона крізь зуби, переходячи на свій звичний суворий тон. — Ваня, я не шучу. У меня нет настроения на твои тупые приколы.

— А якщо не віддам? — він підняв руку з телефоном високо над головою, дивлячись на неї з викликом. — Що ти мені зробиш? Напишеш на мене скаргу директору? Чи розв'яжеш складне рівняння, щоб я розплакався?

Аріна зробила крок вперед, скорочуючи дистанцію до мінімуму. Вона була нижчою за нього, тому їй доводилося закидати голову, щоб дивитися прямо в його очі.

— Ты думаешь, ты такой крутой, потому что на турниках висишь целыми днями? — прошепотіла вона, і в її голосі з’явилися небезпечні нотки. — Ты просто придурок, который не знает границ.

— А ти просто зануда, яка боїться хоч раз у житті зробити щось не за правилами, — парирував Ваня, але його голос став нижчим.

Він відчув аромат її парфумів — щось терпке, з нотками цитрусу. Це збивало з пантелику. Весь його жартівливий настрій кудись зник, поступившись місцем напрузі, яка висіла в повітрі, мов електричний розряд перед грозою.

Аріна раптово смикнулася вперед, намагаючись вихопити телефон, але Ваня перехопив її руку. Іншою рукою він випадково зачепив її талію, притягуючи ближче, щоб вона не впала.

— Пусти, — сказала вона, але в її голосі вже не було колишньої впевненості.

— Не пущу, — відповів він, дивлячись на її губи.

— Ваня, блядь... — почала вона, але він не дав їй закінчити.

Він нахилився і накрив її губи своїми. Це було грубо, несподівано і зовсім не так, як у книжках, які зазвичай читала Вася. Аріна на мить завмерла від шоку, її пальці стиснулися на його спортивній кофті. Вона хотіла відштовхнути його, хотіла врізати йому за таку нахабність, але замість цього... вона відповіла.

Телефон вислизнув з рук Вані і впав на м’яку запилену завісу, але ніхто з них цього не помітив.

Аріна запустила пальці в його волосся, злегка відтягуючи пасма. Її вольовий характер тепер проявлявся в тому, як владно вона домінувала в цьому поцілунку.

— Никому не говори об этом, — прошипела вона йому в губи, коли вони на секунду відсторонилися, щоб ковтнути повітря. — Убью.

— Обов'язково, — усміхнувся Ваня, підхоплюючи її під стегна і садовлячи на стару дерев’яну скриню з реквізитом. — Але спочатку закінчимо те, що почали.

Його руки, звичні до навантажень, легко тримали її, поки він досліджував губами її шию. Аріна вигнулася, видаючи тихий стогін, який вона негайно спробувала приховати, прикусивши губу.

— Не смій мовчати, — прошепотів Ваня, розстібаючи верхній гудзик її сорочки. — Я хочу чути все.

— Ты слишком много на себя берешь, Ванечка, — видихнула вона, розстібаючи його олімпійку.

Під тканиною виявилися міцні м’язи, і Аріна не втрималася, щоб не провести нігтями по його грудях. Ваня здригнувся, відчуваючи, як по тілу пробігла хвиля жару.

Вони були в епіцентрі власного хаосу. Тут, серед старих декорацій і пилу, не було «розумної Аріни» і «смішного Вані». Було лише двоє підлітків, які занадто довго приховували своє тяжіння за взаємними образами.

Руки Вані ставали все сміливішими, опускаючись нижче, під тканину її спідниці. Аріна відчувала, як її серце калатає об ребра, мов божевільне. Кожен його дотик обпікав, змушуючи забути про конспекти, школу і навіть про те, що за дверима може хтось пройти.

— Черт, — вилаялася вона, коли його пальці торкнулися чутливої шкіри стегна. — Если нас поймают, я скажу, что ты меня похитил.

— Скажеш, що це був стокгольмський синдром, — пожартував він, але його очі горіли зовсім не жартівливим вогнем.

Він знову поцілував її, тепер уже м’якше, смакуючи кожну мить. Аріна відчувала, як її воля тане під цим натиском. Вона завжди звикла все контролювати, але зараз їй хотілося просто відпустити себе.

Коли його рука торкнулася мережива її білизни, Аріна різко втягнула повітря.

— Ваня...

— Я тут, — відповів він, зазираючи їй прямо в очі. — Ти хочеш зупинитися?

Вона подивилася на нього — скуйовджений, з палаючим поглядом, такий рідний і такий дратуючий одночасно.

— Нет, — твердо сказала вона. — Только попробуй потом пошутить про это в раздевалке.

— Обіцяю, — серйозно сказав він, хоча в кутиках очей все ще ховалися іскри сміху. — Це буде наш секрет.

Тієї миті світ за межами актового залу перестав існувати. Були лише гарячі дотики, прискорене дихання і скрип старої скрині, що став ритмічним фоном для їхнього маленького злочину проти шкільних правил.

А за дверима, у великому коридорі, Вася дописувала щось у своєму зошиті. Вона почула дивний звук з-за дверей актового залу і задоволено посміхнулася.

— Ну, нарешті, — пробурмотіла вона. — Мій ОТП (One True Pairing) нарешті став реальністю. Треба буде потім запитати в Аріни, як там її «конспекти».

Вона розвернулася і пішла геть, насвистуючи якусь веселу мелодію, залишаючи двох закоханих ворогів наодинці з їхньою новою, спільною таємницею.

Аріна, притиснута до грудей Вані через деякий час, коли все трохи вщухло, підняла свій телефон з підлоги. Екран був цілий.

— Знаєш, — сказала вона, поправляючи розпатлане волосся, — ти все одно дебіл.

— Знаю, — Ваня притягнув її до себе і поцілував у маківку. — Але я твій улюблений дебіл, правда?

— Посмотрим на твои оценки за четверть, — буркнула вона, але не відсторонилася, дозволяючи йому тримати себе за руку в цій тихій, пильній напівтемряві.