Назар трахається з Сашком

У тісній кімнаті гуртожитку, де повітря здавалося густим від запаху дешевого одеколону та передчуття чогось неминучого, панувала тиша, що дзвеніла у вухах. Сашко стояв біля вікна, нервово перебираючи пальцями край своєї завеликої футболки. Його постать, ледь помітна на фоні масивних меблів, здавалася зовсім дитячою — лише сто тридцять сантиметрів зросту, тонка шия і ця кумедна стрижка «під горщик», яка робила його схожим на переляканого гриба. Він знав, що сьогодні все зміниться. Він відчував це шкірою.

Двері зачинилися з глухим гуркотом, і Сашко здригнувся. У кімнату зайшов Назар. Його присутність миттєво заповнила весь простір. Назар був втіленням грубої сили: широкі плечі, важка хода і ця неймовірна, майже ідеально квадратна голова, що надавала його обличчю вигляду непохитної скелі. Він був альфою, і кожен його рух випромінював впевненість, що межувала з агресією.

— Ну що, малий, — пробасив Назар, розстібаючи ремінь. Металева пряжка дзвякнула, розриваючи тишу. — Довго будеш там стояти, як вкопаний?

Сашко повільно повернувся. Його очі були повні страху, але десь глибоко в них жевріло дике, неусвідомлене бажання підкоритися цій силі.

— Я... я просто чекав на тебе, Назаре, — прошепотів він, опустивши погляд на важкі чоботи старшого хлопця.

Назар підійшов впритул. Його квадратна щелепа сіпнулася, коли він схопив Сашка за підборіддя, змушуючи дивитися прямо в очі. Різниця в зрості була комічною, але зараз нікому не було смішно. Назар нависав над ним, як грозова хмара над тендітним паростком.

— Роздягайся. Повільно. Я хочу бачити, як ти тремтиш, — наказав Назар, і в його голосі не було місця для заперечень.

Сашко слухняно потягнув край футболки вгору. Його худі плечі та бліда шкіра здавалися майже прозорими в сутінках кімнати. Коли одяг упав на підлогу, він залишився стояти зовсім беззахисним. Назар не чекав. Він грубо розвернув Сашка спиною до себе і штовхнув його на стіл, завалений підручниками.

— Обернися до мене задом, — гаркнув Назар, зриваючи з себе штани.

Сашко вперся руками в холодну поверхню столу. Його коліна підгиналися, а серце калатало так сильно, що, здавалося, от-от вистрибне з грудей. Він відчув, як гаряче дихання Назара обпалює його потилицю, а потім дещо тверде і масивне вперлося йому в сідниці.

— Ти такий маленький, Саш... — прохрипів Назар, стискаючи тонкі стегна хлопця своїми величезними долонями. — Навіть не знаю, чи не зламаю я тебе зараз.

— Будь ласка... — лише й зміг видавити з себе Сашко, заплющуючи очі.

Назар діяв без зайвих ніжностей. Він плюнув на долоню, нашвидку змастив свій напружений член і, міцно вхопивши Сашка за волосся — ту саму стрижку під горщик, — одним потужним поштовхом увійшов у нього.

Сашко скрикнув, вигинаючись дугою. Біль був гострим, розриваючим, але слідом за ним накотилася хвиля такого жару, якого він ніколи не відчував. Назар не зупинявся. Він почав рухатися ритмічно і грубо, кожен удар його таза об худорляве тіло Сашка відгукувався гучним ляском. Квадратна голова Назара була напружена, вени на скронях здулися від зусилля.

— Подобається, омежка? — Назар нахилився до самого вуха Сашка, обпікаючи його словами. — Відчуваєш, як я тебе заповнюю?

— Так... так, Назаре! Більше! — Сашко вже не контролював себе. Його пальці шкрябали дерево столу, залишаючи ледь помітні сліди.

Темп зростав. Назар рухався все швидше, його рухи стали звірячими. Він витягнув члена майже повністю і знову вгатився в Сашка, доводячи того до стану повного заціпеніння. Маленьке тіло Сашка підкидало від кожного поштовху, його голова безпорадно теліпалася, а стрижка під горщик розкуйовдилася, втрачаючи свою ідеальну форму.

— Ти мій, чуєш? Тільки мій! — ричав Назар, відчуваючи, як наближається фінал.

Він схопив Сашка за плечі, буквально втискаючи його в стіл, і зробив кілька останніх, найглибших поштовхів. Сашко видав довгий, надривний стогін, коли відчув, як гаряча хвиля заповнює його зсередини. Назар здригнувся всім своїм масивним тілом і, видавши приглушений рик, завмер, притиснувшись до спини Сашка.

Кілька хвилин у кімнаті було чути лише важке дихання обох. Назар повільно відсторонився, поправляючи одяг. Його обличчя знову стало непроникним, а квадратна голова трималася гордо, як і раніше.

Сашко залишився лежати на столі, важко ковтаючи повітря. Його тіло все ще дрижало, а в очах стояли сльози — чи то від болю, чи то від дикого задоволення, яке він щойно пізнав під владою свого альфи.

— Вставай, — коротко кинув Назар, прямуючи до дверей. — Завтра повторимо.

Сашко повільно підвівся, дивлячись у спину людині, яка щойно зламала і водночас відродила його. Він знав, що тепер його життя назавжди належить цій квадратній тіні, що нависала над ним.

— Я буду чекати, — прошепотів він услід, поправляючи свій розкуйовджений горщик.